До Шевченкових джерел

2014-03-11

Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше,

Неправда, ні! Він завше серед нас,

По всіх світах його лунають вірші.

Це хто сказав, що одлунав акорд

Його пісень – і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко – це народ,

І, як народ, він буде вічно жити!

9 березня виповнилося 200 років із дня народження символу Української держави – поета і прозаїка, художника і громадського діяча – Тараса Григоровича Шевченка.

За 47 років свого нелегкого життя Тарас Шевченко пробув 24 роки у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Але, попри це, він зміг проявити себе як різнобічно обдарований митець – поет, прозаїк, драматург, художник. В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі.

11 березня 2014 року о 14.00 в середній загальноосвітній школі № 206 відбулася накуково-практична конференція “Феномен Тараса Шевченка: погляд крізь століття”. Метою проведення конференції стала спроба вкотре розкрити неповторний світ Тараса Григоровича Шевченка як поета, художника, патріота, великого сина України, показати усю багатогранність генія Великого Кобзаря, зацікавити слухачів класичною українською літературою, виховувати повагу до творчості Т. Г. Шевченка, любов до України та відданість своїй Батьківщині.

Учасниками конференції стали Микола Пашинський, керівник апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Ірина Романенко, начальник відділу з питань внутіршньої політики та зв’язків з громадськістю, Мирослав Корбецький, начальник управління освіти, представники науково-методичного центру районного управління освіти, члени Спілки письменників України Олег Завадський та Микола Скрипець.

Розпочалось засідання конференції піснею «Думи мої, думи…» шкільного хору, привітанням директора школи Світлани Лаговської та виконанням Гімну України.

Привітали учасників та гостей конференції й поважні гості заходу, відзначивши неоціненний вклад Шевченкової творчості у розвиток української культури та духовності. За плідну працю, професіоналізм, особистий внесок у справу навчання і виховання підростаючого покоління, організацію та проведення заходів з нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка були нагороджені почесними грамотами голови Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації заступника директора з навчально-виховної роботи Оксану Доценко та грамотою управління освіти Святошинського району вчителя української мови і літератури Вікторію Сапожнікову.

«Пророчі слова, написані Тарасом Шевченком майже півтора сторіччя тому, і нині перебувають на вершині актуальності. Його знаменний ювілей співпав з неймовірним підняттям українського національного духу, став початком відродження українців, як нації. У складних і непередбачуваних реаліях сьогодення слово правди Кобзаря, як і багато років тому, допомагає розбудовувати країну, припиняти розбрат і протистояння. Значення його творчої спадщини для української культури неможливо переоцінити. Шевченків "Кобзар" започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва», - зазначив у виступі керівник апарату Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Микола Пашинський.

Робота конференції була розділена за чотирма основними тематичними блоками: «Україна і Шевченко», «Шевченко у світовій літературі», «Шевченко – художник», «Шевченко у нашому житті».

Свої доповіді за зазначеними темами презентували Ольга Андріївна Блізніченко, Вікторія Вікторівна Сапожнікова, Тетяна Юріївна Марковська, Людмила Василівна Кодлубовська, Чуйко Галина Семенівна, а також учні школи Анна Михальчевська, Олександра Гулак, Павленко Валерія, Ольга Савченко.

У цікаві думки доповідачів органічно впліталися проникливі пісні та вірші на слова Тараса Шевченка. Заворожило усіх присутніх у залі проникливе виконання Шевченкового «Заповіту» українською, російською, німецькою, англійською, польською, білоруською та казахською мовами.

Чудовим подарунком до ювілею Кобзаря став авторський вірш Л.Кодлубовської «Тарасова весна».

Напевно, мало хто міг уявити, яка доля судилася малому Тарасові. Він став великим співцем України, генієм, мислителем, пророком, людиною незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Коли хочуть щось добре сказати про народ, то розповідають не лише про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові.

Українці – це народ Шевченка. Чи не у кожній світлиці по наших мальовничих селах на покуті під вишиваними рушниками висів раніше портрет Кобзаря, завжди дивилися на діток зі стіни мудрі очі нашого духовного батька.

Нас просто не існує без Шевченка. У ньому – уся наша сила, усе буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко.

Талант Шевченка, його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою — все це було ґрунтом для появи геніальних його творів.

Поет силою свого полум'яного й мистецького слова, силою своєї загальнолюдської правди переступив кордони рідної і дорогої України. Його твори відразу пробили мур байдужості й ворожості до українського слова, піднісши відразу нашу мову і літературу на нечувану височінь.

Немає і не буде більше в світі Поета, який би так самозречено рвав свою душу не лише тоді, коли сповідувався у любові до своєї Вітчизни, а й тоді, коли просто вимовляв її ім’я.

Шевченкова любов до України не була сліпою, ніколи не затьмарювалася неприязню до інших народів. Митець особисто спілкувався з діячами різних національностей і релігій.

Згадаймо лише його заклик: "Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Мабуть, саме тому цілі покоління іноземців захоплювались і захоплюються постаттю Тараса Григоровича і його невмирущим творчим доробком.

Тарас Шевченко дав зрозуміти людству, як треба любити свою батьківщину і свій народ. Таких великих людей породжує велика нація, але вони, крім своєї нації, належать і іншим.

Тарас Шевченко щедро віддавав нащадкам свій талант, нічого не вимагаючи натомість. Він ішов за своєю долею, мрією, шукаючи відповіді на одвічні питання людського єства.

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі.

Очевидно, долі щедро обдарованої творчої натуру було тісно в межах одного виду мистецтва, тому поезія і живопис у творчості Шевченка пов’язані нерозривно.

Замислимось сьогодні: ким Тарас Шевченко є для сучасності. Чи він просто поет? Чи пророк, який навіть через стільки років відкриває для нас нові горизонти? Чи зрозумілі нам сьогодні Шевченкові совість і закон, і чи майбутнє наше словом озветься?

Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне.

Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він нам, своїм нащадкам.

Кiлькiсть переглядiв: 149

Коментарi

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Серпень 2020 Наступна
ПВСЧПСН
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31